На велосипеді до Блакитних озер

От і настала весна. Скоро прогріється не тільки земля, а й водичка. І війна закінчиться перемогою України. І всі ми захочемо відпочити, набратися сил і поїхати кудись на пляж. Одне з найгарніших і облаштованих для цього місць розташоване поблизу села Єлизаветівка, що під м. Камʼянське. Якось і ми з чоловіком вирішили зʼїздити туди «погріти кістки». І за традицією наша подорож перетворилася на велотур.

Ця подорож майже на 110 км. В середньому маршрут в один бік ви подолаєте за 3 години.

Краще виїжджати раненько вранці, поки не пече сонце. Бо в цей час легше їхати, менше витрачається води, менше часу, щоб згоріти (саме тому раджу завжди мати з собою крем проти засмаги), залишається більше часу на сам відпочинок і милування краєвидами.

Точка старту – наша Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека, а саме будівля за адресою пр. Д. Яворницького, 18. Детальніше про бібліотеку ви можете прочитати у матеріалах «Перша установа культури Катеринослава» та «Бібліотека на мапі міста». Спустившись до набережної, ми переїхали Центральний міст і поїхали вулицею Передовою за місто. Перша краса, на яку треба звернути увагу, це – Карпенкове озеро.

Глибина невелика, та вода чиста. Тут завжди багато рибалок, а здобич – карасі та чорнуха. Це одне з найбільших так званих Обухівських озер. До них належить і наступне озеро, де також можна рибалити – Чередницьке, розташоване за 10 кілометрів від першого. Тут чисте повітря, завдяки великій кількості зелених насаджень завжди свіжо. І тут ви, мабуть, знайдете «мисливців на рибу».

Радимо тут зупинитися. Якщо звернути праворуч, то ви опинетеся у селі Горянівське, яке має цікаву та давню історію. Село почало своє існування у 1782 році, коли тут зʾявилися перші поселенці, а саме Нил Горяний зі своєю родиною, що збудували землянку в районі сучасної вулиці Нагірної. Є легенда, що якось узимку під час великої хуртовини на їхнє подвірʼя заблукав поміщик і власник цих земель. На честь свого рятівника він назвав село Горянівкою і дав вільну від кріпацтва. Село невеличке, але дуже мальовниче. Головними «родзинками» є Свято-Успенський храм, меморіал героям-землякам, які загинули в роки Другої світової війни та у мирний час, і озера поблизу села. Детальніше про це село на ДніпроКультурі в матеріалі «Гортаючи сторінки життя cела Горянівське».

Навпроти, якщо повертати ліворуч з дороги, ви можете потрапити у смт Обухівку. На її території досліджено кілька поселень доби бронзи, катакомбної та збруйної культур, а це кінець ІІІ – початок І тисячоліття до н. е. Саме поселення засноване в другій половині XVIII століття. Перша назва поселення – Обухівка, за неофіційними даними, походить від прізвища першого поселенця – козака Андрія Обуха. Обухівка нині відіграє роль «дачного селища» та місця відпочинку для жителів міста Дніпра. Тут ви побачите храм на честь Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, а поблизу – регіональний ландшафтний парк Дніпровські ліси, на захід від селища лежать землі Дніпровсько-Орільського природного заповідника. Взагалі на території заповідника мешкає 12 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 39 видів, занесених до Червоної книги України, 139 видів, які підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, і близько 40 – регіонально рідкісних видів. Уявіть ту красу, яка відкривається перед вами! Це неможливо описати, краще побачити на власні очі. Більше про заповідник у матеріалі «Дніпровсько-Орільський природний заповідник» на порталі ДніпроКультура.

Ну а ми рушаємо далі.

Наступний населений пункт, який ми проїжджаємо, це село Партизанське. Воно розміщене на лівому березі річки Оріль. Саме тут ви знайдете місце для відпочинку, магазин, де можна поповнити запаси води та перекусити. Це доволі велике село з кількома фірмами, заводами, навіть багатоповерхівками.

От ми майже і приїхали. Повз села Баловка та Любойківка ми повертаємо з основної траси у напрямі до с. Єлизаветівка. Перші згадки про поселення людей на території сучасної Єлизаветівки належать до 1554 року і пов'язані з ім'ям українського магната на Волині, князя гербу Корибут, козацького ватажка, гетьмана Дмитра Вишневецького. Також це село відоме археологічними дослідженнями, а саме у курганних похованнях кочівників-половців (XI–XIII сторіччя). Навколо села розкинулися кілька озер, що і створюють відомі нам Блакитні озера. Цей чудовий куточок нашої області уже давно став улюбленим місцем відпочинку не лише тамтешніх мешканців, а й туристів зі всього регіону. Озеро утворене штучно на початку 70-х років минулого століття. У той час активно забудовували житлові масиви тодішнього Дніпродзержинська, і з Єлизаветинського кар’єру брали пісок, в якому на певній глибині раптово почала з’являтися вода. В результаті котлован кар’єру заповнився водою площею близько 200 тис. кв. метрів і глибиною, що сягає 20 метрів, а місцями – й усі 40. Більш детальна інформацію про озера на порталі «Голубі озера: територія комфортного відпочинку».

Люди постійно приїжджають сюди на авто, велосипедах або маршрутками. Основну частину пляжу привели до ладу, куди можна потрапити за невелику платню. Та є й місця для «дикого» туризму, де залишаються на ніч з наметами, щоб порибалити або помилуватися зірковим небом і влаштувати пікнік. Можна їхати як дорогою через село, так і стежкою через ліс. Ними ви потрапите на різні частини озера. Ми з чоловіком ніколи не шукаємо легких шляхів, саме тому обрали дорогу через ліс. Скажу чесно, їхати було складно, багато довелося йти пішки, не зважаючи на те, що довжина стежки всього кілометр. Але саме звідти можна вийти на найкраще місце – базу відпочинку «Територія комфортного відпочинку “Афіни”». Так, там доволі багато людей, але й зрозуміло чому: лежаки, місця для перевдягання, кафе, музика та інші елементи комфорту. При цьому на території є багато дерев, тому можна не везти з собою парасольку, ви знайдете де сховатися від палючого сонця. Ми пробули там кілька годин, нас застав неймовірно сильний дощ, чому ми були раді.

Після дощу, коли земля вмилася та шалена спека спала, було набагато легше їхати додому. Маршрут назад майже не відрізнявся від того, яким ми їхали на озеро. Єдина складність при зворотній дорозі – це пісок, який залишився на тілі. Тому треба бути обережним при такому велотуризмі, адже можна собі натерти всі місця, на яких зостався пісок.

Тож, бережіть своє здоровʼя та продовжуйте вивчати красу й історію нашого краю!

Титульне фото Дениса Дальнобоя